“Підтримую Давида в його боротьбі проти Голіафа”. Польський листонош, перевозить деталі спутників Ілона Маска в Україну

Листонош, член Асоціації ветеранів миротворчих операцій ООН, внук одного з «Проклятих солдатів»(Żołnierze wyklęci) – пан Януш ставить на кон власне життя, перевозячи найнеобхідніші речі в Україну. Після роботи, у вільний час, він організовує та здійснює доставку найнеобхідніших речей українцям.

Його одержувачами є як прості люди, так і представники державного апарату нашого східного сусіда. Завдяки роботі пана Януша, який уже чотири рази перетнув польсько-український кордон, жителі України, крім повсякденних речей, можуть в багатьох місцях користуватися супутниковим інтернетом. Пропонуємо ознайомитися з інтерв`ю героїчного працівника почти, який перевозить частини до супутників Ілона Маска для воюючих українців.

 

Чому Ви вирішили долучитися до допомоги Україні?

Перший транспорт ми організували з метою доставки найнеобхідніших предметів на кордон, однак, як виявилося, там вже все було. Тож ми не зупинялися на досягнутому і вирішили поїхали вглиб України. Діставшись Львова, я зв’язався зі своїм знайомим, який працює в одній з важливих українських компаній стратегічного характеру. Він передав мені, що саме потрібно місцевому населенню, і я привіз необхідні речі.

 

Що, крім суто гуманітарної допомоги, потрібно нашим сусідам?

Каталог потреб досить широкий, і я максимально намагаюся його задовольнити. У зв’язку з ризиком відключення України від інтернету, з метою паралізування комунікації та обмеження зв’язку, виникла ідея надати східним сусідам супутникові модеми. Я розумів, що це дуже небезпечно, так як попередній транспорт зі спеціальним обладнанням був атакований з повітря. На жаль, водій не вижив. Однак я не та людина, яку можна легко налякати. Я внук одного з «Проклятих солдатів». Мене змалку вчили, допомагати слабшим, то ж це я зараз роблю у дорослому житті.

 

Ілон Маск «кинув виклик» Путіну, погодившись передати термінали системи Starlink.

Можна сказати, що всі ми – причетні до допомоги Україні, а також до логістики компонентів системи Starlink – та кинули виклик російському президенту. Технологічно розвинена супутникова система є альтернативою, недоступній стаціонарній мережі і, таким чином, забезпечує додаткові канали зв’язку для передачі інформації про збройні напади. Під час збройного конфлікту, доступ до достовірної інформації є вкрай важливим, а доступ до системи Starlink у багатьох областях України є єдиним засобом передачі даних та зв’язку. Поки що немає жодних ознак того, що він зможе нас зупинити. Його безсилля посилюється насильством, яке він все частіше чинить навіть проти беззахисного мирного населення.

 

Ви не відчували страху, під час транспортування деталей до Starlinka?

Звичайно, я боявся! Я знав, де знаходжуся і що роблю, яка загроза з боку агресора. Я переконаний, що останній напад росіян на об’єкт, розташований приблизно за 20 км від польського кордону, мав на меті покарати та залякати таких, як я. Це було попередження про те, що всі, хто допомагає Україні, не може почуватися в безпеці навіть у місці, теоретично далекому від фронту. Проте мене це абсолютно не зламало, навпаки .Десятки, як не сотні тисяч, людей зараз воюють різними способами з агресором по всій території української держави. Це величезна відданість, непохитність наших сусідів, а з іншого боку, звірські і дедалі більш варварські акти насильства, вчинені окупантом, які спонукають мене все більше і більше підтримувати Давида в його боротьбі з Голіафом.

 

Чи відчували Ви атмосферу війни, там де були в Україні ?

До першого посту, після перетину кордону такого відчуття не було, лише після першої перевірки, де мене ретельно перевірили озброєні до зубів солдати, я зрозумів,що це не просто звичайна поїздка, а що тут відбуваються насправді жахливі речі. Там відчуваєш військову атмосферу, особливо коли дивишся на жінок і дітей, бо чоловіків немає.

 

Чи справді була потрібна допомога, яку Ви привозили? Як реагували люди?

Безумовно, так, це була допомога, про яку мене просили і багато людей там, на місці, чекали на неї. Допомога надходила безпосередньо до людей, які знали, куди і як її розділити. Однак ця допомога все ще надаль потрібна. Звичайно, люди надзвичайно вдячні за допомогу, яку вони отримують, і дуже часто не вірять, що є люди, які приїжджають сюди спеціально заради них, ризикуючи власним життям, щоб забезпечити їх речами, яких вони потребують. Це справді дуже зворушливо – заради таких моментів варто жити. Багато людей в Україні лише зараз зрозуміли, що десятиліттями комуністична та посткомуністична пропаганда обманювала їх, говорячи, що росіяни – їхні брати, а насправді братами виявилися – поляки. Ці слова для мене багато означають.

 

Скільки Ваших вантажів вирушило до України? Чи Ви ще щось плануєте?

На даний момент, я зреалізував чотири поїздки. Але це ще не кінець! Навіть якщо, не дай Боже, фронт переміститься на західну частину України, ми не зупинимося і реорганізуємо нашу діяльність, щоб і надалі ефективно підтримувати наших сусідів у їхній нерівній боротьбі з агресором.

 

Ми знаємо, як виглядає подорож з Польщі до України, а як щодо повернення на батьківщину?

Ми не дозволяємо собі порожніх пробігів! Беремо з собою людей, які потребують евакуації. Я пам’ятаю житомирську жінку, яка йшла з трьома дітьми, навантаженими сумками, навіть не валізами, куди спакувала все своє попереднє життя… Я не міг пройти повз, тому запропонував перевезти її з дітьми до Польщі. По приїзду до Варшави, вона далі вирушила до своїх родичів, до Австрії. Вона була дуже вдячна за допомогу і ми надаль підтримуємо зв’язок.

 

Як Ваша професія, оскільки Ви працівник пошти, співвідноситься з Вашим бажанням допомагати Україні ?

Ну як це як?! Місія поштаря, навіть у неробочий час, полягає в тому, щоб служити людям, і доставляти важливі посилки, коли їм це дійсно потрібно, незалежно від обставин!